адреса: вул. Костьольна, 15, офіс 24, м. Київ, 01001, Україна
телефон: (+380 44) 279-11-22
(+380 44) 279-11-33
тел/факс: (+380 44) 279-11-22
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
 

Згідно з чинним законодавством земельний податок є однією з правових форм плати за землю нарівні з орендною платою. Проаналізуємо детально правову природу земельного податку та різні протиріччя і проблеми в законодавстві, яке регулює цю сферу правових відносин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про плату за землю», земельний податок - це обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за користування земельними ділянками ». У свою чергу, дефініція обов'язкового платежу, яким є земельний податок, міститься в ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» та визначається як обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який вноситься платником у порядку і на умовах, передбачених законами про оподаткування.

Земельний податок віднесено законодавством до загальнодержавних податків (ст. 14 Закону «Про систему оподаткування»), який в свою чергу визначає його особливий правовий режим, характеризується особливими порядком встановлення, визначення ставок та об'єкта оподаткування. Цей порядок на сьогодні регламентований п.1 ч.2 ст. 92 Конституції України, ст. ст. 14, 17 Закону «Про систему оподаткування», Законом України «Про плату за землю».

Основними юридичними ознаками земельного податку, що випливають з норм чинного законодавства, є специфічні: об'єкт оподаткування та платники податку, а також правила нарахування та порядок сплати земельного податку, пільги щодо його сплати.

Об'єкти оподаткування

Закон України «Про плату за землю» (ст. ст. 2, 5) свідчить про те, що об'єктом плати за землю є земельні ділянки, а також земельні паї. Дану норму необхідно застосовувати з урахуванням положень ст. 206 Земельного Кодексу України, який визначає об'єктом плати за землю (а значить, і земельного податку) лише земельні ділянки. Це одна з проблем земельного законодавства, яка, на мою думку, повинна вирішуватися єдиний шляхом, а саме: об'єктом оподаткування земельним податком є тільки земельні ділянки. Такий висновок мною зроблений на підставі того, що положення ЗУ «Про плату за землю» суперечать ЗК України, а згідно п. 3 Розділу ІХ ЗК України «закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині , яка не суперечить цьому Кодексу ».

Платники земельного податку

Суб'єктами, які зобов'язані вносити земельний податок, закон називає власників земельних ділянок, власників земельних паїв і землекористувачів, крім користувачів та інвесторів - учасників договору про розподіл продукції. (Ч. 2 ст. 2, а також ч. 2 ст. 5 Закону України «Про плату за землю».) Погоджуючись з рішенням вищезгаданої проблеми - платником земельного податку власники земельного паю не є, оскільки це суперечить ЗК України.

У законодавстві існує проблема: чи є суб'єктами плати за землю фактичні землекористувачі? З одного боку, ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про плату за землю» передбачає, що земельний податок сплачується «з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою (відповідно до ст. 125 ЗК України, цей« день »визначається моментом отримання та реєстрації відповідного державного акта). З цього випливає, що якщо право власності або право користування відсутній, то земельний податок не повинен сплачуватися. З іншого боку, існує судова практика, яка передбачає обов'язкове внесення земельного податку при фактичному користуванні, якщо особа має у власності та користуванні будова на земельній ділянці. Так як основним принципом оподаткування земель є принцип платності користування, то судова практика розвивається правильним шляхом. Таке зобов'язання не виникає, якщо земельна ділянка перебуває у власності або користуванні іншої особи, яка сплачує земельний податок або орендну плату.

Правила нарахування земельного податку

Правила нарахування сум земельного податку, які дол підлягають сплаті, визначаються ст. ст. 6-11 ЗК «Про плату за землю». Ставки податку передбачені диференційовано щодо різних категорій земель, причому диференціація не повністю співпаде з передбачений ЗК поділом земель на категорії.

Для земель сільськогосподарського призначення Закон визначає ставки земельного податку у відсотках від грошової оцінки відповідних земельних ділянок. Ставки передбачені для ріллі, сіножатей та пасовища (0.1%) та для багаторічних насаджень (0.03%). Існує проблема, так як Закон не передбачає ставок податку для перелогів і несільськогосподарської ріллі.

Так як сільськогосподарські землі можуть бути у складі інших категорій земель, а також у складі земель населених пунктів, ч. 2 ст. 6 Закону свідчить, що за сільськогосподарські землі, які дані в законному порядку і використовуються за цільовим призначенням, земельний податок сплачується в будь-якому випадку як за землі сільськогосподарського призначення.

Згідно із загальним правилом, ставки земельного податку для земель населених пунктів встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, якщо така проведена. Якщо ж не проведено грошової оцінки, то встановлюються середні ставки земельного податку у твердій грошовій сумі за квадратний метр. При цьому ставки диференціюються залежно від чисельності населення в населеному пункті, а для міст Києва, Севастополя, Сімферополя, міст обласного підпорядкування і для курортних міст встановлюються коефіцієнти (від 1.2 до 3). Цей коефіцієнт кожної рік змінюється згідно ЗК «Про державний бюджет» . Необхідно також акцентувати увагу на тому факті, що Закон встановлює лише середні ставки, а конкретні ставки встановлюються місцевими органами самоврядування, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок з урахуванням відповідних коефіцієнтів.

Наведені вище ставки (1% від грошової оцінки або ставка у твердій грошовій сумі) є загальними. Для різних груп земельних ділянок ст.7 ЗК «Про плату за землю» передбачає занижені або завищені ставки - у відсотковому або кратному співвідношенні до загальних ставками податку.

Податок на земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку та іншого цільового призначення, які знаходяться за межами населених пунктів, сплачується у відповідності зі ст. 8 ЗУ «Про плату за землю». Ставка земельного податку за ці землі одно 5% грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Ставка для земельних ділянок, наданих для залізничного транспорту, Збройних Сил України та для інших військових формуваннях, у разі їх використання за цільовим призначенням дорівнює 0.02%.

За земельні ділянки природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення за межами населених пунктів податок встановлений лише в разі їх передачі у тимчасове користування. Його ставка дорівнює 50% грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки лісогосподарського призначення сплачується як складова плати за користування лісовими ресурсами, що виразно лісовим законодавством. Виключенням з цього правила є земельні ділянки лісогосподарського призначення, зайняті виробничими, культурно-виробничими, житловими будинками та господарськими будівлями. З цих земельних ділянок податок дорівнює 0.3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Пільги з оподаткування земельним податком

Пільги з оподаткування земельним податком передбачені ст. 12 ЗУ «Про плату за землю». Всі передбачені пільги можна умовно поділити на три великі групи: пільги, які даються деяким суб'єктам, пільги, які прив'язуються Законом з розміщенням на земельній ділянці певних об'єктів і пільги, які прямо Законом не передбачено, але можуть встановлюватися верховним радою АР Крим та органами місцевого самоврядування .

Ч. 1 ст. 12 передбачає звільнення від земельного податку за суб'єктним ознакою. Від земельного податку звільняються:

1)  заповідники, у тому числі й історико-культурні, національні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки;

2)  державні дослідні господарства наукових установ та освітніх закладів сільськогосподарського профілю;

3)  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, які повністю утримуються за рахунок бюджету тощо;

4) зареєстровані релігійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю і т.д. Цей перелік є досить-обширним.

Пільги щодо плати земельного податку по об'єктним принципам передбачені в ч.2 ст. 12 Закону: не сплачується податок за землі сільськогосподарської ріллі зон радіоактивно і хімічно забруднених територій, на які поширено обмеження на ведення сільського господарства; за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння і т.д.

Пільги, які прямо не передбачені Законом, але можуть встановлюватися Верховною Радою України або органами місцевого самоврядування за рахунок коштів, які є на спеціальних бюджетних рахунках відповідних бюджетів.

Порядок сплати земельного податку

Порядок сплати земельного податку передбачено розд. 6 ЗУ «Про плату за землю». Згідно зі ст. 14 Закону юридичні особи самостійно нараховують суми земельного податку та щорічно з 1 січня по 1 лютого надають дані податкової інспекції. Форма розрахунку земельного податку юридичними особами визначена Державною податковою адміністрацією (Наказ Державної податкової адміністрації № 434 від 26.10. 2006 року).

Нарахування земельного податку громадянам проводиться податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Ст. 17 Закону України «Про плату за землю» передбачає, що земельний податок сплачується рівними частинами «щомісяця протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем ​​звітного податкового місяця». Цей порядок не поширюється на громадян, які сплачують податок рівними частинами до 15 серпня і до 15 листопада (ч.3 ст. 17).

Необхідно акцентувати увагу також на тому факті, що орендна плата за землі державної та комунальної власності за своїм правовим статусом прирівнюється до загальнодержавних податків і має загальний правовий режим з земельним податком, за винятком правил про визначення розміру орендної плати.

Автор Богуш Марина
Квартира +, 2008, № 10 (62)