адреса: вул. Костьольна, 15, офіс 24, м. Київ, 01001, Україна
телефон: (+380 44) 279-11-22
(+380 44) 279-11-33
тел/факс: (+380 44) 279-11-22
E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
 

Дотепер учені не дійшли єдиної думки про те, чи можна вважати товарний знак об’єктом охорони авторських прав. Законодавство України про ІВ авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури, мистецтва, а також творців промислових зразків.

Хто є автором товарного знаку

Автор знака для товарів і послуг може бути в одному випадку: коли він виступає підприємцем, тобто коли власник підприємства чи будь-якої іншої комерційної структури сам заявив і розробив торговий знак. Слід акцентувати увагу на тому, що свідоцтво на знак буде видано його заявнику, тобто самому автору в тому випадку, якщо заявлене на реєстрацію позначення відповідає вимогам правової охорони.

У ст. 1 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закону) зазначено, що автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Найбільш прийнятним тут видається поняття «твір образотворчого мистецтва». Виходячи з цього, до поняття «твір образотворчого мистецтва» можна віднести позначення знаків для товарів і послуг, які вказані у ст. 492 ЦК України, а саме: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Проте ці позначення для товарів і послуг будуть наділені елементом авторства лише у випадку творчої праці над їх створенням, як цього вимагає визначення автора (оригінальність виконання букв, шрифту, літери, їх поєднання). Виходячи з цього та на підставі ст. 54 Конституції України можна дійти висновку, що особисті немайнові права автора мають місце щодо зазначених правовідносин і на них поширюються особисті немайнові права автора, передбачені ст. 14 Закону.

Права автора на винагороду

Проте суттєвим елементом, на який слід звернути увагу, є права автора на винагороду. Зокрема, зазначається, що навіть якщо позначення, заявлене як знак для товарів і послуг, може бути визнано об’єктом авторського права, права винагороди воно не повинно породжувати. Відносини між автором позначенням і суб’єктом прав на знаки для товарів і послуг – це передусім договірні правовідносини. Значну роль у цьому питанні відіграє час (до чи після виникнення правовідносин між автором та власником) та мотиви створення твору (особисті чи юридичні). У першому випадку твір буде вважатися повністю творчим, бо автор, котрий створив його, не мав на меті отримання прибутку, твір став лише способом самовираження почуттів, емоцій автора. Тоді право авторства є безумовним та обов’язковим і, крім разової винагороди, автор повинен отримувати певні відрахування за використання його твору як знака для товарів і послуг. Хоча необхідно підкреслити, що знак для товарів і послуг використовується багаторазово (на кожній одиниці товару, упаковці, рекламі, одязі), а тому такий стан речей стосовно власника свідоцтва на знак для товарів або послуг був би невигідним або обтяжливим. Можливим виходом тут є врегулювання розумного розміру винагороди за певний час використання (квартал, півроку, рік) цивільно-правовим договором. У цьому випадку розмір винагороди може визначатися або у фіксованій формі або залежати від обсягу використання знака, від прибутку товару, отриманого з продажу такого товару.

Якщо автор та замовник вступили між собою у договірні правовідносини з моменту підписання договору на створення твору, який є договором художнього замовлення, то автор має отримати лише разову винагороду, адже поняття творчості передбачає процес самовираження (вираження певних емоцій та переживань), а в цьому випадку за загальним правилом для замовника буде створено десятки майбутніх зображень його знака для товарів і послуг (у різних кольорових гамах, способах виконання тексту тощо). Тоді поняття творчості має економічний характер, яка спрямована на задоволення потреби замовника щодо виконання (зображення) знака для товарів і послуг, а також на отримання прибутку. В такому випадку процес створення знака є більш «корисливим», ніж творчим. Отже, в договорі повинна зазначатись разова винагорода із закріпленням за автором особистих немайнових прав.

Службовий твір

Це має стосуватися і відносин між роботодавцем і підлеглим. У ст. 1 Закону міститься визначення поняття «службовий твір» – твір, що створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним та роботодавцем. У такому разі, як вказує ст. 16 цього ж Закону, авторське особисте немайнове право на твір належить його автору, а виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю.

Більш прогресивним у цьому плані виглядає положення ЦК України, який частково нівелює поняття немайнового права автора на об’єкт інтелектуальної власності, створений у зв’язку з виконанням трудового договору. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній та фізичній особі, де або в якої працює автор-працівник. Це положення є оптимальним щодо застосування до торговельних марок, бо в такому разі, отримавши право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, він зможе більш ефективно захистити права автора та свої права, в дотриманні яких зацікавлений і роботодавець (юридична особа). Щодо майнового права, то відповідно до ч. 2 цієї статті воно належить працівникові-автору, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором.

Ураховуючи особливість торговельної марки як об’єкта інтелектуальної власності, вбачається, що в договірному порядку майнове право на такий твір повинно повністю визнаватися за юридичною чи фізичною особою, в якої працює автор, бо під час реєстрації потрібно буде реєструвати колективний знак для товарів або послуг (якщо враховувати особливість використання знака), що аж ніяк не є «вигідним» для роботодавця і маною з неба для працівника-автора.

Те саме стосується і права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка створюється на замовлення. Якщо твір штатного працівника не пов’язаний безпосередньо з його трудовими обов’язками, він не є службовим твором у розумінні Закону.

Вдало розв’язує проблему службового твору п. 3 ст. 16 Закону, який передбачає, що за створення та використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок оплати якої встановлюється трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором та роботодавцем. Як бачимо, законодавець широко тлумачить правовідносини між роботодавцем та автором, визначаючи їх регулювання як за основним документом – трудовим договором, так і за додатковим – цивільно-правовим договором (наприклад, договір на створення образотворчого твору).

Отже, питання авторства стосовно знаків для товарів та послуг має певну специфіку, яка не стільки пов’язана з прогалинами законодавства, скільки з самими суб’єктами, які повинні вирішувати його на засадах чесності та добросовісності.

Автор Богуш Марина
Правовий тиждень, 2008, №15(88)

http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=350